Маленькі діти здебільшого сплять. Це твердження вірне лише для маленят віком до 1 місяця, після чого стартує справжній марафон на виживання. Різка зміна розкладу дня стає сильним стресом для молодих батьків. Вимушена нестача сну помітно позначається на фізичному і психічному здоров'ї, а отже, час вживати заходів щодо навчання дитини самостійному засинанню (СЗ).
Як засинають маленькі діти?
Самостійне засинання – це навичка, яка не дається дитині від народження. Вміння заспокоїтися і розслабитись перед сном набувається з часом і завдяки зовнішнім факторам. Саме труднощі з засинанням і сном у малюка є найпоширенішою причиною скарг і розчарувань батьків. Адже якщо не спить дитина, не спить ніхто.
Кожна сім'я має свої способи укладання дитини на сон.
- носіння на руках або в слінгу,
- годування груддю до засинання,
- катання в візочку чи в автокріслі,
- стрибки на фітболі з малям,
- заколисування на руках і в ліжечку,
- поплескування по спинці,
- присутність дорослого поруч,
- смоктання пляшечки чи пустушки,
- працюючий телевізор,
- спів чи розмови поруч,
- шум увімкненої води.
Задля задоволення природної потреби малюка у засинанні, батьки виконують усі ритуали, які спрацювали хоча б один раз. Кожне вкладання малечі перетворюється на бій, що виснажує батьків, призводить до стресу і нервових зривів. Нездатність дитини заснути самостійно змушує батьків не спати ночами, вкладаючи дитину, яка раптово прокинулася серед ночі, звичним часозатратним способом.
Водночас пам'ятаємо, що до 3-4 місяців життя немовля потребує присутності дорослого поряд і певної допомоги для засинання. У такому віці засинання на руках, на грудях чи поруч із мамою є нормальним. Самостійне засипання в 4 місяці є скоріше винятком із правил, ніж загальною тенденцією.
Однак якщо після півроку у дитини сформується неправильний патерн засинання і буде набута стійка звичка на укладання, батьки стануть заручниками обов'язкового ритуалу на сон. Тому саме з 4 місяців, на думку експертів з дитячого сну, варто починати привчати вашого малюка до самостійного засинання.
Оптимальна методика для дитини
Чи потребує ваша дитина допомоги в навчанні самостійному засинанню, вирішувати тільки вам. Ви обираєте, якій методиці віддати перевагу у вашому випадку – адже всі діти індивідуальні. Зрештою дитина навчиться засинати сама, але ніхто вам не скаже, коли це станеться.
Загалом діти потребують мінімальної допомоги і підтримки батьків при засинанні, рідко прокидаються вночі і не мають проблем із зворотним засинанням. Поступово вони дозрівають і вчаться спати самостійно. Якщо ви не відчуваєте дискомфорту з укладанням дитини на сон, то все гаразд.
Якщо ж мама від хронічного недосипання вже нагадує зомбі, зривається на інших членів родини, знесилена і втомлена, то без навчання засинанню тут не обійтись.
Чому важливий сон та самостійне засинання?
Сон для малюка є важливим періодом компенсації фази неспання. Під час активності маленька дитина переживає велике емоційне, сенсорне і фізичне навантаження: вона тільки знайомиться з новим світом. Нестача сну помітно відбивається навіть на продуктивності дорослої людини, не кажучи вже про маля. Хронічний недосип батьків призводить до розладів у психічному і фізичному плані, підвищення дратівливості і зниження уваги. Для дитини ж нестача сну помітна в уповільненні її розвитку, частих капризах і істериках зі слізьми.
Дитина, яка вміє самостійно вкладатись і засинати навіть після короткого пробудження вночі, росте спокійною, активною і стресостійкою. Її батьки також встигають відпочити, щоб надавати якісну увагу малюкові протягом дня, і встигають зробити всі свої обов'язкові справи вдень.
Методика самостійного засинання ставить за мету навчання дитини самостійно заспокоюватись і засинати без допомоги дорослого. Внаслідок застосування такої методики навчання, дитина засинає тоді, коли вона перебуває у звичному місці для сну і відчуває фізичну потребу у відпочинку.
Те, що для нас є природним, для дитини стає складним завданням. Але так чи інак усі діти навчаються самостійно засинати. Питання постає лише у часі набуття цієї навички. Загалом батьки докладають низку зусиль, щоб привчити дитину засинати без впливу зовнішніх факторів.
Методи навчання дітей самостійному засинанню
Існує три умовні групи людей, які називають себе експертами зі сну. Одна група дотримується думки, що дитина покричить і засне, залишаючи дитину “наплакатись” (англ. cry it out). Інша група дотримується методу поступового зникнення (fading), м'яко віддаляючись від дитини у фізичному плані до виходу з кімнати. Третя група дотримується правила “без сліз” (англ. no cry) та збереження довіри дитини до світу і батьків. Цей поділ умовний, тому що навряд чи дитина охоче відмовиться від звичних ритуалів заспокоєння і засинання. Безслізна методика часто потребує більше часу для навчання самостійному засинанню. Методика “покричить і засне” є найбільш критикованою, але й найшвидшою. Однак в світі існує мало батьків, які готові слухати відчайдушний плач своєї дитини, доки вона не засне, тому багато консультантів варіюють методики, щоб підлаштувати їх під бажання батьків.
1. Методика Cry it out (поплаче й перестане)
Найбільш вивчена методика, яка довела свою ефективність у дослідженнях. Вона ж є найважчою для батьків і критикується іншими фахівцями. Експерти, які пропонують цю методику, дотримуються думки, що під час навчання самостійному засинанню неминуче доведеться залишити маленьких дітей плакати. Їх рекомендація проста: залиште дитину на самоті, нехай вона плаче, доки не втомиться і не засне сама.
- Річард Фербер, педіатр, засновник Центру сну при дитячій лікарні Бостона, вважається найвідомішим експертом зі сну в США, але водночас і найбільш критикується. Цей фахівець дещо змінив методику Cry it out. Він пропонує поступово збільшувати періоди часу перебування дитини на самоті, починаючи з 3 хвилин і щодня збільшуючи інтервал.
- Джоді Мінделл, дитяча психологиня, заступниця директора Центру порушень сну в Дитячій лікарні Філадельфії, також рекомендує збільшувати проміжок часу на самоті перед сном, щоб дитина навчилася заспокоюватись сама.
- Марк Вайсблут, педіатр і автор популярної книги “Здоровий сон – щаслива дитина”, також вважає, що плач є невід'ємною частиною допомоги деяким дітям в набутті здорових звичок для сну. На його думку, за умов правильного режиму дня дитина ввечері хоче спати, отже швидко заспокоюється і засинає.
- Співак і Уолдбургер – психотерапевти, які рекомендують поступовий підхід. Вони назвали свою техніку програмою “найменшого занепокоєння” (least-cry). Відповідно до неї, батьки заспокоюють малюків без дотиків, лише словами, поступово збільшуючи інтервал перед наступним підходом. Вони допускають використання “сонних” іграшок і пустушок, але то якщо дитина сама може знайти пустушку, що випала уві сні.
Методика Cry it out жорстка, але швидка і нетривала. Найлегше застосовувати її до здорових дітей раннього віку, які старше 4 місяців, і лише рішуче налаштованими батьками зі сталевими нервами.
Цей метод вам не підходить, якщо вам нестерпно чути відчайдушний плач свого малюка або ж ви не здатні застосовувати його системно.
Вирішивши навчати сну в подібній методиці, вам слід бути наполегливими, рішучими і завзятими в досягненні мети. Якщо ж ви здаєтеся через певний час чи безсистемно використовуєте цю програму, то успіх зводиться нанівець. Дитина плакатиме сильніше, довше і голосніше, бо знає, що ви все одно прийдете на поклик.
Обравши цю методику, слід узгодити її з рештою членів сім'ї і з фахівцями, інакше є ризик швидко заробити невроз, конфлікти і звинувачення в нечуйності і жорстокості до малюка.
Підходу Фербера заперечують ті, хто вважає, що дитину, яка плаче, не можна залишати одну, вважаючи, що малюк втрачає базову довіру до батьків.
2. Методика Fading (поступове зникнення)
Фейдинг є м'якішою версією попередньої методики.
Згідно з фейдінгом, батьки від самого початку забезпечують близьку, обнадійливу присутність, потім поступово віддаляються і дозволяють своїй дитині саму себе заспокоїти і заснути.
Кім Вест, дитячий і сімейний терапевт, описує її як гнучкий підхід до навчання дітей самостійному сну. Уест радить батькам залишатися поряд із дитячим ліжечком протягом перших кількох ночей, щоб забезпечити комфорт і заспокоїти у випадку плачу. Поступово батьки відсуваються далі, доки не вийдуть із кімнати, даючи дитині все більше часу для спроб заснути самостійно.
Хізер Турджен і Джулі Райт, дві терапевтки, які мають схожі рекомендації з тією різницею, що треба приходити до дитини строго за розкладом. Вони вважають, що заспокоєння кожні 5 хвилин дитини, яка плаче, забезпечує малюкові необхідний комфорт, але водночас дає їй можливість навчитися самозаспокоєнню.
3. Методика No cry (“без сліз”)
Прихильники цього методу вважають, що під час навчання малюка самостійному засинанню слід завжди реагувати на плач дитини і приходити її втішати. Вони заохочують заспокійливі нічні ритуали і підтримують філософію прив'язаності до батьків.
Вільям Сірс, його сини Роберт та Джеймс – педіатри, а дружина Вільяма Марта – медсестра. Підхід їхньої сім'ї до дитячого сну ґрунтується на вихованні в стилі теорії прив'язаності, яка укріплює тісний зв'язок між батьками та дитиною за допомогою годування груддю, носіння дитини у слінгу і спільного сну. Вони виступають за ніжний і дбайливий підхід до навчання і виступають категорично проти методу Фербера та подібних. Вони стверджують, що такі методи можуть спрацювати в короткостроковій перспективі, але в довгостроковій перспективі роблять дітей більш незахищеними перед проблемами зі сном.
Трейсі Хогг, консультантка з виховання, авторка бестселерів та медсестра, яка отримала прізвисько “заклинателька немовлят” через її дивовижну здатність спілкуватися з малюками і дуже швидко їх втішати, працювала з батьками (зокрема з низкою голлівудських знаменитостей). Вона допомагала їм розпізнавати ознаки втоми і найменші сигнали своєї дитини. Її метод ґрунтується на тому, що немовлят завжди треба втішати, якщо вони плачуть. Але Хогг застерігає від того, щоб дозволити вашій дитині покладатися на такі способи засинання, як годування груддю, поплескування по спинці та заколисування. У її книзі йдеться про те, як знайти золоту середину між методиками навчання сну “поплач” та “без сліз”.
Елізабет Пентлі, педагогиня, яка виступає проти будь-якого методу сну, який передбачає полишання дитину одну, щоб поплакати, і виступає за поступовий підхід до навчання засинанню. Її книга наслідує деякі основні рекомендації Фербера, але вчить батьків реагувати на плач дитини, втішати її і починати процес спочатку. Пентлі визнає, що її підхід до сну “без сліз”, ймовірно, займе більше часу, ніж методи зі слізьми, але вона стверджує, що в довгостроковій перспективі він ефективніший, тому що він дотримується часової шкали дитини, а не дорослого.
Харві Ніл Карп, педіатр із Санта-Моніки, який назвав перші три місяці життя дитини четвертим триместром вагітності, вважає, що багато проблем зі сном пов'язані з переходом до життя поза маткою.
Щоб полегшити цей перехідний період і стимулювати здоровий сон, він рекомендує заспокоювати дитину, використовуючи метод 5 П (англ. 5 S):
- пелюшка (сповивання),
- положення на боці/животі,
- пшшш! (шипіння),
- похитування,
- пустушка (смоктання).
Всі ці слова англійською мовою починаються на S. Багато батьків вважають поєднання цих дій найбільш ефективним для немовлят.
Підготовка до навчання дитини самостійному засинанню
Перед застосуванням будь-якої методики слід встановити чіткий режим дня, дати дитині звикнути до послідовного та зрозумілого ритуалу на засинання і підйом. Дитина має бути здоровою і старшою 4 місяців.
Саме уві сні дитина росте і розвивається фізично, адже гормон росту виділяється протягом перших 2 годин після засинання. Уві сні організм відпочиває і заряджається енергією. Якісний сон забезпечує стійку психіку, захист від наслідків перевтоми, гарну пам'ять і добру здатність до навчання. Малята з налагодженим сном мають хороший імунітет і хворіють на 30% рідше за однолітків.
Вірте в себе
Налагодити дитячий сон не завжди легко і просто. Знання методик навчання засинанню не означає, що у вас все мине без проблем. Будьте постійними у своїх рішеннях і послідовними в діях. Навчаючи дитину самостійно засинати в ранньому віці, ви даруєте їй здорову звичку, яка полегшить життя їй та всій родині. Почавши навчання, знайте, що два кроки вперед, крок назад – нормальне явище в цьому процесі. І врешті-решт, вірте в себе і свої сили: ніхто, крім вас, не дасть дитині стільки любові і турботи, скільки можуть дати їй її батьки.
